ПОПОЇ́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док., розм.
1. Їздити тривалий час; поїздити багато. Довгенько-таки попоїздили, ще раз перевернулись, поки натрапили на шлях (Стор., І, 1957, 106); Попоїздили по світах, поки Бачура служив (Чаб., Тече вода.., 1961, 41); Як попоїздили, так і набрали собі усякого звіра (Сл. Гр.); // Використовуватися для їзди тривалий час. Балагула обшарпана, обідрана; видко, що попоїздила чимало (Крим., Вибр., 1965, 387).
2. на кому, перен. Використовувати в своїх інтересах кого-небудь тривалий час. — Вимоги у мене до вас будуть такі високі, що ви щоразу пищатимете.. Ну й попоїжджу я на вас (Шовк., Інженери, 1956, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 216.