Слово "попри" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ПРИ, прийм., із знах., рідко місц. і род. відмінками, заст.

1. із знах. в. Уздовж. Попри дорогу простягалася глибока, стрімка вниз дебра, заросла густою травою (Март., Тв., 1954, 244); Плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроваджували Івана (Стеф., Вибр., 1949, 110); // із знах. в. Мимо. Хоча я й переходжу щодня по чотири рази попри дім Обринських, про неї я нічого не знаю (Коб., III, 1956, 47); // із знах. і місц. в. Біля. — Уступися, хлопче, з дороги, не видиш, брика їде! — крикнув візник, ідучи попри коні (Ков., Світ.., 1960, 11); [Сабіна (до Иоганни, облесливо):] Твоя рабиня вже доложить хисту: всі зморщечки отут попри очицях, навколо вустоньків і між брівками чудово замалює (Л. Укр., III, 1952, 170).

2. з місц. в. При (у 9 знач.). [Xуса:] Мені ті люди труять пробування попри особі нашого тетрарха (Л. Укр., III, 1952, 174).

3. із знах. і род. в. Всупереч. Попри всі злигодні і турботи переднього краю Хома навіть погладшав, щоки мав, як налиті (Гончар, III, 1959, 201); Хоч деякі буржуазні писаки заперечували його існування, попри їх волі, український пролетар жив (Цюпа, Україна.., 1960, 34); // із знах. в. При (у 16 знач.). Кума сиділа, порозпускавши всі свої хустки, розчервоніла попри холод на нетопленій кухні (Загреб., Диво, 1968, 359); Причиною була тут ще й особлива здібність Карповича до практичних справ, якою, попри всі намагання, не відзначався Іван Іванович (Багмут, Опов., 1959, 56).

4. із знах. і род. в. Крім. — Ей, діду!.. Маєш платити попри домовий ще й заробкового податку п’ятнадцять ринських річно (Фр., І, 1955, 374); З усієї його фігури віяло силою, а попри неї добротою і ласкою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 224.