ПОПРИЛИПА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.
1. Прилипнути, пристати до поверхні чого-небудь липкого (про все або багато чогось, усіх або багатьох; у багатьох місцях). Піт лив дощем з його високого чола, а чорні кучері аж поприлипали до висків (Н.-Лев., І, 1956, 379); Земля була мокра, чорна, і рожеві пелюстки маку, вночі оббиті дощем, всюди поприлипали до неї (Гончар, Людина.., 1960, 108); Мухи поприлипали до липучки; * Образно. Посеред города стоять в Кам’ янці доми — один до другого поприлипали (Свидн., Люборацькі, 1955, 93); *У порівн. — Чим же люди винні?.. Чіпка поворухнувся.. А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив: — Неправдою своєю!.. (Мирний, II, 1954, 169).
2. перен., розм. Щільно притулитися, припасти до кого-, чого-небудь (про всіх або багатьох). Музики на подвір’ї заграли туш, у вікнах одразу стало темно від дітей, що поприлипали до шибок (Кучер, Трудна любов, 1960, 168).
3. перен., розм. Почати залицятися до кого-небудь (про всіх або багатьох). — Вибирай, дівчино, персник, А хоч стьожку чи корали, Щоб до тебе, наче мухи, Парубки поприлипали (Щог., Поезії, 1958, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 227.