ПОПРИСТАВА́ТИ, а́є, аємо́, аєте́, док.
1. Пристати, прилипнути до поверхні чого-небудь (про все або багато чогось; у багатьох місцях). Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрину призьбу, на стіни, на вікна, аж шибки в вікнах дзвеніли, а що було мокре, то поприставало до стіни (Н.-Лев., II, 1956, 358); —Чому ж ти не скинув [сорочку]?.. Воно ж попристає, поприсихає, поздираєш, ятритиметься… гірше буде! (Мирний, II, 1954, 214).
2. перен. Приєднатися, прилучитися до кого-, чого-небудь, стати на чийсь бік (про всіх або багатьох). Ляхи вирізали жінок і дітей тих козаків, що поприставали до Гонти (Стор., І, 1957, 160).
3. перен., розм. Почати невідступно ходити за ким-небудь, чіплятися з розмовами до когось (про багатьох).
4. перев. на що, розм. Дати свою згоду на що-небудь, погодитися з чимсь (про всіх або багатьох).
5. Тимчасово поселитися, залишитися жити де-небудь (про всіх або багатьох). Поприставати у прийми.
6. Причалити (про човни, плоти, пароплави тощо).
7. розм. Дуже сильно втомитися, знесиліти від утоми (про людей, тварин). Вже ж під ними баскі коні та й поприставали (Мирний, V, 1955, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 229.