Слово "попруга" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОПРУ́ГА, и, ж.

1. Частина кінської збруї — широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло (чи сіделко). Чабан Федь похапцем сідлав коня, затягуючи міцно попругу (Смолич, V, 1959, 698); Сагайдачний підвівся, обійшов коня, послабив йому попругу, зняв сідло, повід, ніби назавжди звільняючи його від рабства (Тулуб, Людолови, II, 1957, 512); Верхівець зупинив коня. Він поклав йому на шию поводи, якийсь час постояв на стременах, встав, відпустив попругу і дав йому вхопити трави (Чорн., Визвол. земля, 1950, 111).

2. перен. Довга вузька смуга чого-небудь. Край неба жевріло рожевим огнем; горіло і миготіло ясним полум’ям. Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга (Мирний, І, 1954, 317); Та ба, ось межа! Ся попруга вузька Несильну їх [бідняків] силу роздерла на части [частини] (Фр, X, 1954, 178); *У порівн. Мов синім вишита попруга, діброву річка проріза… (Тич., II, 1957, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 237.