ПОПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Почати рухатися, пересуватися в якийсь бік, піти, вирушити в якому-небудь напрямку; попростувати. Лукина кинула відра на плечі й тихо попрямувала стежкою до хати (Н.-Лев., III, 1956, 328); Зійшовши на берег, ми попрямували вгору вузькими вуличками крізь хаос поруйнованих будинків (Гончар, Новели, 1954, 42); Пароплав попрямував далі на схід (Видатні вітч. географи.., 1954, 100); // Піти безпосередньо за ким-, чим-небудь. Полк поворот проминув і попрямував слідом за комітетом (Смолич, Мир.., 1958, 361); Степан, мов розкуйовджений горобець, неохоче, косуючи [косячи] оком на Данькове обійстя, попрямував за Мірошниченком (Стельмах, II, 1962, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 237.