ПОПРЯ́СТИ1, яду́, яде́ш, док.
1. перех. і без додатка. Виготовити певну кількість пряжі. — Нема в мене.. зайвого кожуха, а ось тобі вовни. Попрядеш досвітками, дак тобі рукавички хто сплете (Барв., Опов.., 1902, 174); // Спрясти що-небудь. Дівка Ганнуся журилася. А ще рушничка не попряла, А вже старостам слово дала (Нар. лірика, 1956, 365).
2. перех. Прядучи, витратити певну кількість прядива. — Пропадуть мої конопельки! — подумала Кайдашиха,— похоплива невісточка попряде їх собі на полотно поперед мене (Н.-Лев., II, 1956, 301).
3. неперех. Прясти якийсь час.
ПОПРЯ́СТИ2, яде́, док., у сполуч. із сл. вуха. Поворушити вухами (про деяких тварин). Заєць, перебігаючи дорогу, став на задні лапи, попряв довгими вухами і чкурнув у поле (Чорн., Потік.., 1956, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 238.