ПОПУ́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до попу́тати; // у знач. прикм. На превелику втіху всім [дітям], недовго скакали обидва попутані коники (Ков., Світ.., 1960, 104).
2. у знач. прикм., розм., рідко. Поплутаний, переплутаний. Волосся в його [нього] попутане та попатлане (Вовчок, І, 1955, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.