Слово "попутник" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОПУ́ТНИК, а, ч.

1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Коп., Подарунок, 1956, 21); — Воно й добре б трохи відпочити та дочекатися чи то чумаків, чи то яких інших попутників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 76).

2. перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-справжньому не проникся його ідейними настановами. Для кожного марксиста, звичайно, ясно, що як ліквідаторство, так і одзовізм, це — дрібнобуржуазні течії, які притягали до себе буржуазних попутників соціал-демократичної партії (Ленін, 21, 1971, 199); Під ударами реакції дрібнобуржуазні попутники, що примкнули до партії в період революції [1905 р.], тікали з її рядів, побоюючись переслідувань (Ком. Укр., I, 1962, 67); // іст. Про групу письменників непролетарського походження, які в 20-30-х роках XX ст. в основному підтримували політику Радянської держави. Лівацька критика [в 20-і роки] грубо порушувала вказівки Комуністичної партії про необхідність бережного і уважного ставлення до попутників і тим самим завдавала немалої шкоди розвитку радянської літератури (Криж., М. Рильський, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.