ПОПУ́ТЧИК, а, ч., рідко. Те саме, що попу́тник 1. Мій попутчик, старий холостяк-учитель, спинився коло верби, скинув з голови солом’яного бриля і став витирати хусткою піт на лисині (Вас., І, 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.