ПОПІСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати пісним, малородючим (про грунт).
2. перен. Стати сумним, пригніченим. Пан наш, одержавши таку саму резолюцію, дуже щось попіснів і ніс повісив (Фр., II, 1950, 50); // Стати нежиттєвим; набути сумного, пригніченого виразу. [КайЛетіцій:] Обличчя в них [філософів] повитягались навіть, пожовкли й попісніли (Л. Укр., II, 1951, 366); Лиш тут помітила [газдиня], що Маруся побіліла, попісніла у личко і хитається, хитається… Підхопила її, крикнула на чоловіка, щоб дав води… (Хотк., II, 1966, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 207.