ПОРА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док.
1. з ким, розм. у кого, рідко кого. Звернутися до кого-небудь за порадою, попросити в когось поради (у 1 знач.). — Ой боже мій! Ой, що ж нам робити! З ким порадитись? (Н.-Лев., III, 1956, 192); Йон мусив порадитись найповажніших жінок (Коцюб., І, 1955, 283); Мені нема в кого поради[ти]сь про сі речі (Л. Укр., V, 1956, 32); Славко сказав, що.. йому треба порадитись з Мироном ще про деякі справи (Коп., Лейтенанти, 1947, 150); Порадившись з Нечаєм, Богун відписав у Чигирин, що він залишається на пограниччі (Кач., II, 1958, 470).
2. Обміркувати, вирішити щось спільно з ким-небудь. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати? (Шевч., II, 1963, 414); Усі рішили, що зараз треба порадитись вкупі, і запросили Жана (Коцюб., II, 1955, 392); Порадившись між собою, брати притягли звідкись ще й запасне колесо і його теж поклали на воза (Гончар, III, 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 245.