ПОРА́ДНИЦЯ, і, ж. Жін. до пора́дник 1. [Господар:] Чому ти її на розум не навчиш? ти ж мати, ти перша порадниця (Вовчок, І, 1955, 16); Заклопоталися жіночки нещасливою долею безталанної молодиці.. Де не взялися порадниці (Л. Янов., І, 1959, 309); * Образно. Стомившись, мати лягала спати, а вона залишала роботу і бралася за порадницю життя — книгу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 245.