ПОРА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Ви́кликати в кого-небудь почуття радості, задоволення. Люди глухо загомоніли. Що й казати, надбавка декого порадувала: за такі гроші можна робити (Стельмах, І, 1962, 563); Глущук, вдоволений тим, що довідався про добру новину, спішив порадувати свою Катерину і сусідів з Села Руського (Чорн., Визволення, 1949, 135); // Створити радісний, веселий настрій. Вранці визирнув [Валерій] з вікна. Ясний сонячний день порадував його (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 99); // чим. Зробити, створити і т. ін. що-небудь на радість комусь. Максим Рильський останній час порадував читачів новими поетичними творами про працю, про життя наших добрих сусідів в країнах народної демократії (Мал., Думки.., 1959, 12); Чудовими врожаями порадували Батьківщину у ювілейному році хлібороби Хмельницької області (Хлібороб Укр., 1, 1968, 4); // ким. Народити. [Xрапко:] Краще б було покійниці, замісто двох дочок, та порадувати двома синами (Мирний, V, 1955, 122).
◊ Пора́дувати о́чі — ви́кликати радість, задоволення своїм гарним зовнішнім виглядом. Вона, певне, всі свої риси передала цій великоокій дівчинці, яка, очевидно, теж не буде високою і не станом, а обличчям порадує людські очі (Стельмах, II, 1962, 71); Пора́дувати се́рце чиє, кого — сповнити радістю, задоволенням. Кущуваті, окріплі посіви порадували серце хлібороба (Стельмах, На.. землі, 1949, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 246.