ПОРА́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поража́ти. Свиснула громада сталених стріл, — і ревнули з болю поражені монголи страшними голосами (Фр., VI, 1951, 80); [Мартіан (як громом поражений):] Що ти говориш?!.. Ох, яка ж безличність! (Л. Укр., III, 1952, 275); Здоров’я графа значно поправилось. Правда, поражені руки й ноги ніколи вже не прийшли до здоров’я (Фр., VII, 1951, 12).
∆ Пора́жений у права́х, юр. — той, кого за якусь провину перед суспільством позбавили політичних і громадянських прав.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 246.