Слово "поразка" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОРА́ЗКА, и, ж.

1. Розгром війська в бою, виведення його із стану боєздатності. Розгром гітлерівських військ під Москвою був першою великою їх поразкою в другій світовій війні (Ком. Укр., 5, 1965, 11); // Програш у війні. Революційний клас у реакційній війні не може не бажати поразки своєму урядові (Ленін, 26, 1972, 268); // Невдача у двобої, у спортивних змаганнях, що завершуються перемогою противника. Тепер, у присутності директора, хлопець почував себе хоробро, видно, прагнув узяти реванш за попередню поразку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 83); Перші поразки на рингу тільки загартували волю спортсмена.

2. перен. Невдача в боротьбі за що-небудь, у якійсь справі і т. ін. Згадала [Черняєва] пригоди, небезпеки, поразки й перемоги. Так, вони [комсомольці] переможці. Тайга відступає (Донч., II, 1956, 71); Гіркота поразки нижче, ніж звичайно, опустила куточки губ великого, різко окресленого рота, залягла важкими тінями під очима [інженера Коваля] (Собко, Срібний корабель, 1961, 12); Якщо в основі сценарію немає драматичного, чітко накресленого, яскравого сюжету, повнокровних, сильних образів, тоді режисера і акторів, як правило, чекає поразка (Мист., 1, 1962, 5); // Придушення громадсько-політичного руху, невдача в політичній боротьбі. Не було ні одної великої революції, навіть в рамках національних, яка не переживала б тяжкого періоду поразок.. (Ленін, 36, 1973, 97); // Неспроможність взяти гору в суперечці, довести комусь свою правоту, перевагу, вищість і т. ін. Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем (Стельмах, І, 1962, 490); Коли Михайло у чомусь завинив і визнає свою поразку, він одразу втрачає експансивність і дар слова (Кол., Терен.., 1959, 189).

◊ Завдава́ти (завда́ти) пора́зки кому — перемогти кого-небудь у бою, у боротьбі, у змаганні і т. ін. Він [Богдан Хмельницький] розбив ущент польське військо під Жовтими Водами й Корсунем, а потім, після кількох битв, завдав йому нищівної поразки під Пилявцями і обложив Львів і Замостя (Довж., III, 1960, 77); Завдав їм [Віталію і Саку] поразки товариш Яцуба (Гончар, Тронка, 1963, 110); Зазнава́ти (зазна́ти) пора́зки (пора́зок) див. зазнава́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 246.