Слово "поранений" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОРА́НЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пора́нити. Війна закінчилась. Василь лишився живий.. За війну він був чотири рази поранений (Вол., Сади.., 1950, 76); Упав на землю смертельно поранений Шабанов, пробує встати (Довж., І, 1958, 122); Не знав того Михайло, що в цей час, прихилившись до чийогось тину, проливала гіркі сльози Настуня, важко поранена у саме серце його необережним жартом (Збан., Сеспель, 1961, 411); * Образно. На доброму шматкові виноградника, оголеному від зрубаних кущів, стирчали невисокі пні, порубані та поранені немилосердною сокирою (Коцюб., І, 1955, 216); // пора́нено, безос. присудк. сл. Соломії ставало моторошно: «брешеш, брешеш, брешеш, — хотіла вона кинути в лице злому морокові, — він мій… він [Остап] буде жити… його не дуже поранено… адже він скільки пробіг…» (Коцюб., І, 1955, 358); — Ого, та вас поранено, товаришу лейтенанте! — стривожився Гнатюк, помітивши, що крізь одяг Федоренка проступає кров (Кач., Вибр., 1953, 391); Килигея в одному з останніх боїв було поранено — кулею в груди навиліт — і ніхто ще не знав, виживе він чи ні (Гончар, II, 1959, 85).

2. у знач. прикм. Який дістав поранення, має рану (рани). Зося лютувала в хаті, як поранена тигриця, аж голос її лящав на всю оселю (Н.-Лев., І, 1956, 327); Ясногорська, повзаючи в прибережних росяних шелюгах, перев’язує поранених піхотинців (Гончар, III, 1959, 408); * Образно. Стогнала снігова Росія І Україна степова, — Але поранена надія Горіла у серцях, жива (Рильський, II, 1946, 55); // Ушкоджений, вражений внаслідок поранення (про частини тіла). Андрій розстебнув на грудях френч і підніс високо вгору поранену руку, ніби гукаючи своїм болем на поміч, а це він тамував кров з пораненої руки (Ю. Янов., II, 1958, 172); // у знач. ім. пора́нений, ного, ч.; пора́нена, ної, ж.; пора́нені, них, мн. Людина, що дістала поранення, має рану (рани). Поранений глухо стогнав (Сміл., Сашко, 1957, 109); Він несподівано наткнувся на двох бійців з носилками в руках. Вони несли поранену (Ткач, Крута хвиля, 1956, 66); Санітари та фельдшери вже метушилися в темряві, підбираючи поранених (Гончар, III, 1959, 353).

3. у знач. прикм., перен. Який зазнав страждання, образи (про серце, душу). З глибини пораненої душі ще дужчий вирвався переможний сміх (Ле, Міжгір’я, 1953, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 247.