ПО́РАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Виконуючи яку-небудь хатню роботу або займаючись якоюсь господарською справою, давати лад, порядок чому-небудь. Наньмичка [наймичка] піч пора, батрак долівку землею рівня, де повибивалося, а Галочка в’яже квіточки (Кв.-Осн., II, 1956, 320); Швець там поживає, Сам хазяйство пора, Бо дочка маленька, А дружина — хвора (Граб., І, 1959, 211); В хаті Катерина порала волокно, а на дворі старий Глущук майстрував щось схоже на воза (Чорн., Потік.., 1956, 73); // Обробляти землю, посіви, город, збирати польові, городні культури. Прийшов Степан у самісінькі жнива. У сорок п’ятому. За городами саме жито жали. Порали вручну, бо все одібрала війна (Рад. Укр., 29.V 1962, 4); І мати наша — втомиться з сапою Картоплі порати (Перв,, II, 1958, 102).
2. Доглядати когось, ходити коло кого-, чого-небудь. Порати скотину; // Мити, переодягати, годувати і т. ін. дитину або хворого. З вулиці повернувся забруднений по самі вуха Юрко. Мати взялася порати сина (Чорн., Красиві люди, 1961, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 248.