ПОРЕ́ПАНИЙ, а, е, розм. Який порепався. Кругом померки; світла немає; червоне зарево полум’я гоготить у пузатій порепаній грубі, світить на всю хату (Мирний, І, 1954, 339); Під синім склепінням високого неба розкинувся широкий, аж до самого обрію, степ з пекучим сонцем, з порепаною від спеки землею (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 98); // Покритий болючими тріщинами (про шкіру на обличчі, кінцівках і т. ін.). Настя витирала порепаними од роботи руками заплакані очі (Вас., І, 1959, 289); Слова зривались з губ, порепаних од смаги (Бажан, Вибр., 1940, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 251.