ПОРИ́ВЧАСТО. Присл. до пори́вчастий 1-3. Наставав вечір, ішов дощ, з півночі поривчасто дув вітер (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 58); Червона краска грала на її щоках, ..серце підкидалося в грудях, а груди поривчасто дихали (Мирний, І, 1949, 408); — Що тобі, Настусю? Тобі погано? — Вона не відповіла, лише поривчасто обняла брата, припала до його грудей і заридала голосно, не стримуючись (Л. Укр., III, 1952, 590).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 255.