Слово "поринати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОРИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРИ́НУ́ТИ, ри́ну́, ри́не́ш, док.

1. у що і без додатка. Занурюватися з головою у воду; пірнати. Юрко все пірнав, поринав до півдня, трохи не залився водою і нічого не знайшов (Н.-Лев., III, 1956, 291); На ставі пишно Лебедь [Лебідь] плив, А Гуси сірії край його поринали (Греб., І, 1957, 44); Вліз у воду Гриць і ну Поринати в глибину (Нех., Ми живемо.., 1960, 26); Та й замовкла русалочка, В Дніпро поринула, Мов пліточка (Шевч., І, 1963, 359); * Образно. [Леся:] Я не хочу без музики! Мені потрібна вона! Я хочу поринати в її хвилі, мчати на її пінявих бурунах, шукати собі простору в ній, набиратися в музиці сили!.. (Сміл., Черв. троянда, 1955, 74); * У порівн. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових згуків… (Коцюб., І, 1955, 148); // куди, у чому. Пливучи, занурюватись у хвилі. Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає, угору здіймається важко, ще важче уділ поринає (Л. Укр., І, 1951, 308); Зорі неба в блискотінні, хвилі моря в плюскотінні, хмара небо запина, бочка в хвилях порина (Тич., II, 1957, 327); // Глибоко вгрузати (у сніг, пісок і т. ін.). Ноги Якима, узуті в здорові чоботи, глибоко поринали в сніг і лишали за собою цілу низку ямок (Коцюб., І, 1955, 79); Він дивився, як бетонне тісто лягало на сіру, вогку, недавно утоптану масу, як бетонярі розкидали його лопатами, як місили тісто ногами, поринаючи в нього чобітьми мало не до колін (Коцюба, Нові береги, 1959, 247); // перен. Проникати або потрапляти куди-небудь, у щось. Газетчики-хлопчаки поринали в юрбу, вигукуючи назви газет (Донч., III, 1956, 202); Відхиливши хворост, татарка і Андрій знайшли щось схоже на земляний склеп і поринули у нього, немов у провалля, спочатку татарка, а за нею Андрій (Довж., І, 1958, 243); Скачучи то в той бік, то в другий, чогось чекаючи на кожному завороті, поринаючи то в холод вогких тіней і мокрого звисаючого коріння, то в море зеленавих снопів сонячного світла, — Маруся опинилася нараз на якійсь високій скельці (Хотк., II, 1966, 49).

2. у чому, перен. Ставати непомітним, зникати, ховатися в масі чого-небудь. Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (Фр., IV, 1950, 420); Село далі якесь. Хати, клуні, хліви… так і поринають у садках (Тесл., З книги життя, 1918, 120); Тихо, поринаючи в тумані, підходили до Зборова полки козацькі (Кач., Вибр., 1953, 82); // Ставати нечутним в галасі (про звуки). Останні слова Маковея поринули в суцільному гуркоті. Противник відкрив вогонь по всьому плацдарму водночас (Гончар, III, 1959, 363).

3. у що, перен. Повністю віддаватися якому-небудь заняттю; зосереджуватися на чомусь. Тарас, мугикаючи пісню, вмощується на камені коло руїн Златоврат-ської брами і весь поринає в роботу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 381); Поринала в справи. Ні, це не було навмисне завантаження себе втомливою безперервною роботою. В цій роботі було її щастя. Вона любила її (Дор., Не повтори.., 1968, 98); Сусана вмостилася з ногами на канапі і вся поринула в читання книжки Очерета (Коч., II, 1956, 425); // Заглиблюватись (у думки, спогади, мрії і т. ін.); зосереджено думати про щось, пригадувати що-небудь. В одній хаті жили два вороги, і хоч кожен з них поринав у власні думки — навіть тікав од другого, проте доволі було якоїсь дрібнички — і злість тіпала обома, немов пропасниця (Коцюб., II, 1955, 21); Він поволі поринає в спогади і вже не чує ні вітру, ні клекоту хвиль… (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 176); На небі зоряне намисто, неначе думи в пастуха… Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина… (Сос., І, 1957, 349); // Набувати певного психічного чи фізичного стану. Білі тонкі пальці впились у чорне волосся, і сама [Таня] знов безсило впала на стільця, поринаючи в напівомертвіння (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 389); Тепло та ще й з дороги, з морозу одразу розморило їх, і вони, знесилені, змучені, розімлілі, незчулися, як поринули в глибокий, важкий і тривожний сон… (Коз., Блискавка, 1962, 275); // Уявно переноситися в певні обставини, умови, оточення і т. ін.; пригадувати якісь події з власного життя. У залах Ермітажу було зовсім тихо, ніхто не заважав, і Тарас поринав у інше життя, забувши про свої справи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 321).

◊ З голово́ю порина́ти (пори́нути) див. голова́; Порина́ти (пори́нути) в се́бе — те саме, що Загли́блюватися (загли́битися) в се́бе (в собі́) (див. загли́блюватися). Він увесь поринув у себе (Панч, На калин. мості, 1965, 195); Пори́нути в те́мряву — стати темним, неосвітленим. На хвилину хмарка вкрила місяць. Село поринуло в темряву (Сміл., Крила, 1954, 10); Пори́нути у турбо́ти — бути дуже заклопотаним, мати багато турбот. — Чудно, — зверхньо погляне [Тимофій] на неї. І, за звичкою, задумається, порине в свої турботи (Стельмах, II, 1962, 171).

4. куди, в що. Швидко, стрімко переміщатися (йти, їхати, летіти і т. ін.) у певному напрямі; рухатися вперед із великою швидкістю; мчати, ли́нути. Райдуга встає над виднокругом, Поринає кліть у шахтну глиб (Перв., II, 1958, 58); Пахтить рілля гаряча, мов долоня, У синє небо пташка порина (Ус., На.. берегах, 1951, 51); Задвиготіла з тяжким стогоном земля, і потрощене каміння вниз поринуло з шпиля (Забіла, У.. світ, 1960, 154); Немов підхоплені гарячим вітром, звелись дибки командирські коні, гвинтами повернулися в повітрі і поринули в далечінь (Довж., І, 1958, 198); Машина вилетіла за місто, залишила позаду й околиці, поринула в степ (Смолич, Розм. з чит., 1953, 91); * Образно. [Валя:] Як хочеться жити!.. Поринути вгору… (Корн., І, 1955, 90); // тільки док. Навально ринути, кинутися кудись. На березі Дніпра татари відпочили і на четвертий день із свіжими силами поринули на Україну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136); // перев. док. Швидко, бурхливо политися, потекти. Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (Коцюб., І, 1955, 75); Раптом із злих очей сльози так і поринули, полилися (Вовчок, Вибр., 1937, 98); // тільки док. Почати лити з великою силою (про дощ). Години йдуть без переміни, — Хіба що гірше стане враз, Хіба що зимний дощ порине Чи злого вітру прийде сказ (Рильський, II, 1960, 160).

◊ Пори́ну́ти в бі́й — із завзяттям, запалом кинутися в бій. Полки визволення, поринувши у бій, На захід пройдуть правдою щасливі! (Нагн., Вибр., 1957, 212); Пори́ну́ти зо́ром (по́глядом, очи́ма) куди — спрямувати погляд куди-небудь, на щось. Хмельницький мовчав, поринувши зором перед себе, де коливався синій обрій (Рибак, Переясл. Рада, 1958, 117); Я знов поринув поглядом у морську темряву (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 30); Василько б хотів продовжити розмову з Оленкою. Але вона вся поринула очима в ту хвилю, що біжить і втікає, що біжить і втікає (Турч., Зорі.., 1950, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 255.