ПОРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи, викопуючи заглибини, ямки і т. ін., зробити нерівною якусь поверхню; зрити. У Марковім садку свиня діру пробила І ввесь садок порила (Бор., Тв., 1957, 151); Незабаром Демид знав.., з ким Грициха ладнає, з ким лається, з ким позивається і чий годований кабан порив їй увесь город (Гр., II, 1963, 64); // перен. Вкрити зморшками, шрамами (обличчя, шкіру). Козак намагався триматися по-молодецькому, але літа вже зігнули йому спину, пригасили очі й зморшками порили обличчя (Панч, Гомон. Україна, 1954, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 257.