ПОРО́ЖНЯВА, и, ж.
1. Порожній, нічим не заповнений простір; порожнє місце. Вона блукала по темних, ледве освічених свічкою хатах,.. а кроки її гучно лунали в околишній порожняві (Коцюб., І, 1955, 326); Руду починають кришити знизу, так що верхні поверхи нависають уступами над утвореною порожнявою (Гур., Життя.., 1954, 24); // Відсутність людей; малолюдність або безлюддя. Інколи чулися голоси — і вони були лункі в порожняві вуличного тунелю (Смолич, Ми разом.., 1950, 71); // перен. Стан душевної спустошеності (від горя, втоми і т. ін.). Втягнув у себе морозне повітря, почув порожняву у грудях і заповнив ту пустку диким, сердитим криком: — Ньо!.. все було байдуже, нічого не страшно і по коліна море (Коцюб., II, 1955, 280).
2. перен. Брак глибокого змісту; поверховість. Селянський гурт продовжував змову мовчання. Може.. упередження, з яким вони прийшли сюди, чи, може, порожнява Сватюкової промови, але щось стояло на шляху до їхнього обопільного порозуміння (Епік, Тв., 1958, 479); // Про те, що не має ніякого сенсу, значення. Де ж правда та! Де та любов над нами? Невже й вона порожнява одна? І мусить люд, ярмований віками, Пить з власних сліз отрути ківш до дна! (Стар., Поет. тв., 1958, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 269.