ПОРОЖНЯКО́М, присл., розм. Те саме, що порожне́м 1. Як ні з чим в млин, так порожняком додому (Номис, 1864, № 7134); Йон їхав порожняком по снопи на поле й не помітив, як Гашіца ззаду стрибнула на віз і причаїлась (Коцюб., І, 1955, 248); Христі дихається легко, наче вона несла, несла щось важке через силу, а тепер кинула і йде собі порожняком (Григ., Вибр., 1959, 205); — Оце ж їздив до Атбасара за шифером і порожняком повертаюсь (Хор., Ковила, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 269.