ПОРОЗУМІ́ННЯ, я, с.
1. Взаєморозуміння, згода між ким-небудь. [Кіндрат Антонович:] Велика сила порозуміння та згода у сім’ї (Кроп., II, 1958, 247); Єдина людина, з якою він міг балакати, була мати, і порозуміння між ними йшло не на словах, не в розмовах, а внутрішньою, духовною стороною (Тют., Вир, 1964, 430); // Взаємна домовленість, погодженість у діях, вчинках і т. ін. з ким-небудь. Комісіонер, якщо нічого іншого не встановлено порозумінням сторін, не відповідає перед комітетом за одержання платежу (Цив. кодекс УРСР, 1950, 45); Комуністи всюди добиваються об’єднання і порозуміння між демократичними партіями всіх країн (Комун. маніф., 1947, 47); Він радив, що піднімати людей на повстання треба організовано, в тісному порозумінні з робітниками в містах (Козл., Ю. Крук, 1957, 363); // Таємна змова з ким-небудь. Так, значиться, батько її віддавна, від десятьох літ був у порозумінню з монголами, був зрадником! (Фр., VI, 1951, 65).
2. Спілкування між ким-небудь. Дід.. стукнув об стіну. Зараз відозвалися з того боку численні стуки.., то частіші, то рідші.. Хлопці чули про цей спосіб порозуміння (Фр., VI, 1951, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 280.