ПОРОЗУМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал.
1. перех., також із спол. що. Зрозуміти. — Нехай же мені [мене] ніхто вже не перебиває, а вважайте добре, аби ви мене порозуміли (Март., Тв., 1954, 136); Іван наблизився і зараз порозумів, що діється (Фр., І, 1955, 83).
2. неперех., рідко. Порозумнішати. Де вже він порозуміє, коли тепер дурний (Сл. Гр.); — І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? (Вас., І, 1959, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 280.