ПОРОСЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до порося́. Мати.. клопоталась, прохаючи поживитись. «Шматочок індичачих грудей…чи поросячу ніжку..» (Коцюб., II, 1955, 364); Годування було суворо індивідуалізоване, і ніякі благання верескливої поросячої ватаги не могли вплинути на свинарку (Добр., Тече річка.., 1961, 159); *У порівн. Мов поросяча, кров лилась, Я різав все, що паном звалось (Шевч., II, 1953, 65); // Такий, як у поросяти. Великі, круглі окуляри.. приховали білі поросячі вії (Ле, Міжгір’я, 1953, 36); Він аж руками ляснув із задоволення і, не стримавшись, заверещав своїм поросячим сміхом (Мик., II, 1957, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 284.