ПО́РОХ 1, у, ч.
1. Дрібні тверді частинки, які зависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь; пил, курява. Якось раз Андрій замітав той покій, що стіни обставлені книжками, й, стираючи порох із столу, зобачив на ньому кілька мідяків (Коцюб., І, 1955, 446); Погоничі вряди-годи ньокали, поганяючи вкриті потом та порохом коні (Н.-Лев., VII, 1966, 6); Вітер здійма порохи (Л. Укр., І, 1951, 151); На коні, чорний від пороху, під’їхав чотирнадцятирічний Сашко Половець (Ю. Янов., II, 1958, 174); * Образно. [Елеазар:] Ох, я додолу впав, як і святиня,.. І як тепер відбудувати тяжко святиню нашу, так нам тяжко встати із пороху невільницької га́ньби (Л. Укр., II, 1951, 145); // Найдрібніші частинки чого-небудь, порошкоподібна маса. Павло.. зняв з комина сухого тютюнового бадилля і став дробити його сікачем у вербовому кориті. Їдючий [їдкий] тютюновий порох заповнив усю хатину (Тют., Вир, 1964, 133); У паровому млині стояв гамір. Літав у повітрі білий густий порох від борошна (Шиян, Баланда, 1957, 23).
Як по́роху — дуже багато. — В тій річці пстругів, як пороху (Фр., III, 1950, 430).
◊ По́рох си́плеться з кого — те саме, що Порохня́ си́плеться з кого (див. порохня́). [Дідок:] Може, ти й підтопталася, а я ще потанцював би.. [Баба:] Та з тебе ж порох сиплеться! (Мам., Тв., 1962, 478); По́рохом піти́ — занепасти, зруйнуватися. — Сім’ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені: а то розсиплеться усе, порохом піде за вітром (Вовчок, І, 1955, 186); По́роху не дава́ти (не да́ти) па́сти (впа́сти) на кого — що — дбайливо оберігати, доглядати кого-, що-небудь, ніжно піклуватися про когось; Розпа́стися (розси́патися, розлеті́тися і т. ін.) на (у) по́рох (по́рохом): а) зруйнуватися. — Цілий замок до підмурівки розсипався на порох (Три золоті сл., 1968, 124); б) зникнути, загинути, пропасти без сліду. Прекрасний Києве на предковічних горах!.. За чорні всі діла Хай вороги твої розсиплються на порох! (Рильський, II, 1960, 221); [Гайдай:] Хіба я знаю, куди іти?.. Де берег мій?.. Тепер його нема. У порох розлетілось все (Корн., І, 1955, 76); Сте́рти (зіте́рти, розте́рти) на (у) по́рох — знищити цілком, зовсім. Хмара.. робилася тяжчою; здавалося,.. тягар упаде на землю і розвалить, розітре все живе на порох (Фр., IV, 1950, 339); [2-й з прохачів:] Ти б їх скрушив, тих вражих монтанівців, стер би в порох! (Л. Укр., II, 1951, 492); [Варпеховський:] Та я тебе зараз же на порох зітру! (Коч., II, 1956, 496); Ми всіх катів зітрем на порох, Повстань же, військо трударів! (Пісні.., II, 1956, 293); У (в) по́рох топта́ти — зневажати, паплюжити. В порох топчуть те, що мені святе, — А недоля й тьма все росте й росте (Фр., XIII, 1954, 235); Як по́рох у о́ці — про кого-небудь, хто дошкуляє, набридає, завдає прикрощів своєю присутністю. Так любить, як порох у оці (Номис, 1864, № 5076).
2. перен. Що-небудь не варте уваги, таке, що не має справжньої цінності й значення. Слова солодкі, — та хотів Я б поцілунків замість слів.. А слово?.. слово — порох, дим! (Л. Укр., IV, 1954, 81); Одно скажу: багатство — тлінь та порох, А торгувати братом — ох, брудота! (Крим., Вибр., 1965, 201); // рідко. Про людину — вживається перев., щоб підкреслити її тлінність або нікчемність. [Виночерпець:] Хай не гнівиться пан мій вельможний на пса нікчемного, на марний порох!.. Немає кубка з яшми! (Л. Укр., III, 1952, 147).
3. Останки, рештки померлої людини; прах. На марний порох мій не проливайте рік.. Тут не потрібний плач, даремний крик, Тут не до речі шана вся остання (Зеров, Вибр., 1966, 277).
ПО́РОХ2, у, ч. Вибухова речовина, яку застосовують для стрільби з вогнепальної зброї та для виготовлення снарядів і патронів. Замфір.. зняв з цвяха рушницю, дістав із скрині порох та шріт (Коцюб., І, 1955, 214); На колінах його лежала дрібнокаліберна.. рушниця, і три вистрілені [вистріляні] патрони ще пахли порохом (Кир., Вибр., 1960, 329); Рушниця заряджалася з дула: засипав у неї дід добру пригорщу пороху, рубав старі іржаві цвяхи замість шроту і клав на ніч коло себе (Дім., І будуть люди, 1964, 70); * Образно. Он під вербами, край виноградника, лежать рядком залізні бочки з сірчаним вуглецем: то засоби боротьби, порох, сказати б, філоксерний… (Коцюб., І, 1955, 226); *У порівн. Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім верховодив… (Мирний, І, 1949, 213); Суха солома, як порох, бралася враз огнем, скоро він до неї доторкався (Гр., II, 1963, 301); // перен., розм. Про запас сили, енергії. — Ось як косити треба. Ось як, ось як, — промовляв він за кожним помахом коси.. Та пороху в діда вистачило на якісь п’ять-шість хвилин. А потім почав він здавати (Цюпа, Назустріч.., 1958, 354).
◊ Витрача́ти (тра́тити) [даре́мно] по́рох — марно говорити або робити що-небудь, даремно витрачати силу, енергію. Лінія знову замовкла. Маковейчик.. ще деякий час надсадно кричав у трубку, лаючи свого напарника.. Одначе, видно, даремно витрачав Маковей свій порох: напарник таки мовчить (Гончар, III, 1959, 56); [Макар:] Іди, Оксано. Я з Артемом хочу поговорити. Не трать пороху, на шахті завтра про це скажеш (Корн., II, 1955, 147); Є [ще] по́рох у порохівни́цях (рідко у порохівни́ці) — ще є, збереглися сили, енергія для боротьби, роботи і т. ін. Квасолею годуюсь, а м’язи ще грають, значить, не так просто висмоктати з мене силу мою, є ще, думаю, порох у порохівницях (Мур., Бук. повість, 1959, 73); Ню́хати по́рох див. ню́хати; По́рохом па́хне — загрожує війна, небезпека. А врешті — хто його знає, що ще у нас буде. В повітрі пахне реакцією, а значить і порохом (Коцюб., III, 1956, 285); Трима́ти (держа́ти) по́рох сухи́м — бути завжди напоготові дати відсіч ворогові. — Кінець війні! Але шнейдери ще залишились.. Це треба пам’ятати й нашим дітям. Пам’ятати і порох тримати сухим (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 533).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 284 - 285.