ПОРОХІВНИ́ЦЯ, і, ж. Металева, дерев’яна та ін. посудинка або шкіряна торбинка для зберігання й перенесення пороху. Ганяв [Томаш] отару вздовж Бугу і не один раз надибував на забитих і збирав навколо них мідні гудзики, кулі, хрестики і порохівниці з рогу або з позеленілої міді… (Тулуб, Людолови, II, 1957, 318); До них бігцем біг між тернами Максим Кривоніс. Рукою відкидав обшиту ременем горгопку-порохівницю (Ле, Хмельницький, І, 1957, 250); Про різноманітність елементів розеткових орнаментальних мотивів, які в творчості запорізьких різьбярів були дуже поширені, свідчать різьблені дерев’яні порохівниці круглої та овальної форми (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 48); * Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Тют., Вир, 1964, 73).
◊ Є [ще] по́рох у порохівни́цях (рідко у порохівни́ці) див. по́рох2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 285.