Слово "порочити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех.

1. Розпускати плітки про кого-небудь, позбавляти когось доброго імені; ганьбити, знеславлювати. Микита змінився на виду: то ж порочили його рідного дядька (Л. Янов., І, 1959, 305); // Паплюжити що-небудь гідне поваги. Праці дослідників народної творчості та етнографії повинні рішуче викривати.. будь-які спроби чорнити або порочити те, що завойоване радянським народом (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 9); Я ненавиджу тих, що не сіявши жнуть, Що натхнення порочать наругою (Нагн., Гірські вершини, 1960, 31); // Принижувати, безчестити кого-, що-небудь ганебними вчинками. [Параска:] За вчителя йде!.. Благородні!.. Ні, я не попустю [попущу] так мене порочити! Оддавайте мені дівку [заміж за сина]! (Гр., II, 1963, 529); // рідко. Бути вадою, пороком кого-небудь. [Марія:] А воно так: вже як полюбиш чоловіка, то й те, що порочить його, здається тобі красою!.. (К.-Карий, І, 1960, 149).

2. Лаяти, сварити когось; ганити, гудити. — А ти що думала? ..Як вислужитись? Тебе б’ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стій, не моргни!.. (Вовчок, І, 1955, 131); [Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Кроп., II, 1958, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 286.