ПОРО́ША, і, ж. Пухкий сніг, перев. перший або який щойно випав. Старший староста і каже: — ..Раз, дома, у нашій землі, випала пороша… (Кв.-Осн., II, 1956, 56); За вікнами свистів і сипав сніговою порошею в шибки вітер (Шиян, Баланда, 1957, 18); * Образно. На травах від яблунь рожева пороша (Воронько, Славен мир, 1950, 116); Був П’ятаков рудуватий з порошею сивизни (Смолич, Мир.., 1958, 317); *У порівн. Далекий зоряний цвіт сіється і сіється порошею на засніжене село (Стельмах, І, 1962, 274).
Водяна́ поро́ша, рідко — мжичка, мряка. З неба сіяла набридлива водяна пороша, бурхливий вітер боляче сік в обличчя мокрими віхтями (Гур., Наша молодість, 1949, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 287.