Слово "порскати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́РСКАТИ, аю, аєш, недок.

1. неперех. З силою прискати, вилітати звідкись, розсипатися (про бризки, іскри, дрібні часточки чого-небудь і т. ін.). Горіла хата.. Завалювались крокви, і в захмарене небо порскали снопи іскор (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26); Вони [льодяні зализні] були міцні і тверді, мов криця, і коли господар зрубував їх, то з-під сокири при кожному ударі порскали іскри (Тют., Вир, 1964, 461); * Образно. — Коли б не сиве волосся, нізащо б не назвав обох старими.. — скільки бризків молодості порскає з-під їхніх примружених вій!.. (Ю. Янов., І, 1954, 109); // чим і без додатка. Викидати, розкидати, розсипати бризки рідини, іскри, дрібні часточки і т. ін. Я був бідний сільський хлопець і ніколи ще на своїм віці не мав олівця, все мусив писати тим проклятущим гусячим пером, котре так страшно капало, бризкало і порскало під натиском моєї руки (Фр., І, 1955, 238); Порскають ясними вогниками мовчазні свічки — тріскає від одчайного горя і старе серце в Папоротючки (Козл., На переломі, 1947, 70).

2. неперех. і рідко перех. З шумом випускати повітря або воду через рот; обдавати дрібними краплями, бризками кого-, що-небудь. Порскали [хлопці] на платтячка дівчат Чорнилами із дудок бузинових (Перв., II, 1958, 104); Здіймав і випрямляв [чоловік] усохлі й поламані вітром деревця, потім набирав повний рот води із зеленого горщика.., нахилявся і порскав на них (Казки Буковини.., 1968, 96); * Образно. Порскав чергу автомат, і мовкли голоси (Гонч., Вибр., 1959, 312); // у сполуч. із сл. сміхом, од сміху і т. ін. Не втримавшись, вибухати сміхом. Порскаючи од реготу, стала [черниця] завзято говорити (Григ., Вибр., 1959, 371); Дівки.. порскали сміхом у рукави (Хотк., II, 1966, 131); // перен. Різко, гнівно говорити, виявляючи незадоволення ким-, чим-небудь. [Данило:] Ти ж бачила, що я почав з нею розмову, так вона порскає.. і зараз з хати втекла… (Кроп., IV, 1959, 298).

3. розм. Те саме, що фо́ркати (про коней) Їхали мовчки, тільки вітер глухо стогнав у смерекових борах, віщуючи близьку відлигу, і коні порскали, потіючи та бродячи в глибокім снігу (Фр., III, 1950, 309); Гнідко, задравши морду й виставивши, мов човен, широку спину, плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Мирний, IV, 1955, 319); Стриножені коні порскали в траві, над якою чорніли тільки їхні спини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 57).

4. неперех., розм., рідко. Вислизати, вириватися. Гіллячка порскає вгору; // Дуже швидко, прожогом кидатися кудись. Маленьке змієнятко порскає десь у щілину між плиттям (Хотк., II, 1966, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 289.