ПОРТРЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до портре́т. Мій друг, художник, показував портретні етюди, привезені з Полісся (Вол., Місячне срібло, 1961, 323); Франко виставляє перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними [кровожерними] інстинктами, сухих, упертих і безсердечних (Коцюб., III, 1956, 38); Письменник [Гр. Епік] не виписує портретів персонажів, а подає лише окрему портретну деталь (Рад. літ-во, 4, 1958, 14); // Такий, як на портреті; дуже точний. Ми шукали актора років п’ятдесяти, зросту вищого за середній, з такими рисами обличчя, що давали б змогу старанним гримуванням добитись портретної схожості з Мічуріним (Довж., III, 1960, 137); // Такий, завданням якого є створення портретів. Багато хто з українських іконописців — майстрів портретного живопису XVII — XVIII ст. навчався у Київській лаврській школі (Мист., 1, 1966, 21); Проблема створення героїчного образу людини нашого часу постала перед українською портретною скульптурою ще до Великої Вітчизняної війни (Мист., 3, 1955, 41); Портретний жанр у словесному та образотворчому мистецтві має свою специфіку (Літ. Укр., 10.ІІІ 1970, 2).
2. у знач. ім. портре́тна, ної, ж., заст. Кімната в дворянських маєтках, де були розвішані портрети предків.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 291.