ПОРУЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Перетворити на руїни, розбити, поламати. Знищивши Борисів, поруйнувавши Київ, пани і підпанки ще раз.. показали своє обличчя (Еллан, II, 1958, 239); Ще звечора поруйнували міст засапані ворожі батареї (Перв., II, 1948, 14); [Юнона:] Плем’я вороже мені випливає на море Тірренське.. Сили вітрам надихни, поруйнуй кораблі, потопи їх, Трупом плавців укриваючи тоні морські безбережні (Зеров, Вибр., 1966, 223); // Порушити цілісність чого-небудь; пошкодити. За дітьми трудно що й вдержати. Книжки порвали, змії поробили, усе моє поруйнували. Без ладу попсовані діти (Барв., Опов.., 1902, 412); // перен. Довести до повного розорення, занепаду. Там подорожній захотів Зирнуть на кинуту країну, Та і жахнувся: ряд годів Поруйнував його родину (Щог., Поезії, 1958, 440); — Та біля столиці й люди краще закони знають і поважають, отже, не зможе трапитися такого випадку, щоб хтось нас там покривдив: чи бабахнув у нас потайки, чи поруйнував наше кубельце (Вишня, II, 1956, 230).
2. Зруйнувати все або багато чого-небудь. Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої під Сталінградом, про те, як ворог поруйнував села і міста (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 294.