ПОРУ́ЧНИКІВ, ова, ове, дорев., розм. Прикм. до пору́чник1; належний поручникові. Відчинив [Балоун] поручникову валізку і надкусив плитку шоколаду (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 296.