ПО́РУЧІ, ів, мн.
1. військ., заст. У стародавній Русі — частина броні, що захищала руки від кисті до ліктя.
2. церк. Парчеві нарукавники — частина одягу священика під час відправи. Скинув [єпископ], хапаючись від нетерпіння, й блискучий саккос із золотими дзвінцями, зняв швиденько і омофор, пояс, поручі й підризник (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 296.