ПО́РІСТЬ, ПО́РОСТЬ, рості, ж. Те саме, що по́ріст. Вже зелена порість пробивається, сонце вигріває землю (Горд., Буян, 1938, 74); На стурбованому обличчі Грінчака вогонь освітив чорну й густу, як щітка, порість (Чорн., Визвол. земля, 1959, 124); Хтось зрубав [березу] і від пенька встигла вирости густим кущем буйна порость (Шиян, Гроза.., 1956, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 262.