Слово "посватати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСВА́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Звернутися до батьків дівчини, звичайно через старостів або взагалі через посередників, прохаючи згоди на одруження з їх дочкою. Отакий-то жених був Данило Гурч, що посватав Наталю (Вовчок, І, 1955, 98); Нудна тривога, мов дерево з насіння, росла в Маланчиній душі. Невже не прийдуть? Невже ніхто не посватає? ..Часом вона думала, що Гафійка сама винна (Коцюб., II, 1955, 31); Став Грицько мимоволі приглядатись до дівчат на селі — котру б посватати (Головко, II, 1957, 513); // Самому запропонувати себе в чоловіки дівчині, жінці. Їй і в сні, надійсь, не снилося такого. Сама ж не раз говорила, що він не буде її сватати. А він узяв — та й посватав (Стельмах, І, 1962, 535).

2. кому, за кого. Знайти для кого-небудь наречену або нареченого. [Вася:] О, хлопець дотепний! Я певен, що він тобі сподобається. [Наталя:] Ну, ви чули таке! Чи всі ви хочете посватати мене за цього Ярчука? (Мик., І, 1957, 366).

3. перен., розм. Умовити кого-небудь посісти якусь посаду, зайнятися чимсь, взяти участь у якійсь справі тощо, домогтися згоди на це. Проклятий шеф посватав нас на змагання (Ю. Янов., II, 1954, 24); Головував у нашій «Зірці» Федір Глушко. Зняли.. Так ото замість нього посватали до нас головою Михайла Макаровича Короля (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 310.