ПОСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Свистіти неголосно час від часу. Ходить козак, посвистує, Щоб дівчина вийшла (Чуб., V, 1874, 406); Підвів Антосьо голову, глянув стиха на образи і пішов з хати, посвистуючи (Свидн., Люборацькі, 1955, 168); // Важко дихаючи або кашляючи, раз у раз видавати свистячі звуки. Легко посвистує носом старий, плямкає уві сні губами Михайло (Ю. Янов., II, 1954, 200); // Час від часу утворювати свист за допомогою свистка, дудки і т. ін. Раз у раз посвистували паровози.
2. перех. Час від часу відтворювати свистом яку-небудь мелодію. Я цілий день щось курликаю собі під ніс та посвистую веселі мелодії (Коцюб., III, 1956, 177).
3. неперех. Час від часу видавати характерні свистячі звуки (про птахів, тварин). Під віконечком соловейко у вишнях свиснув, трохи оддалік другий, третій, і вже не знаю, скільки їх почало посвистувать, наче вони б перегукувались (Вовчок, І, 1955, 345); На тину весело посвистували червоногруді снігурі та тонко видзвонювали молоти в колгоспній кузні (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 6); Руді ящірки шмигали в пожухлій траві, тонко посвистували ховрахи, завмираючи стовпчиками біля нір (Донч., VI, 1957, 498).
4. неперех. Сильно, поривчасто повіваючи, утворювати при цьому своєрідні свистячі звуки (про вітер, завірюху і т. ін.). А за вікнами крекче мороз і посвистує вітер, він торгає приморожене гілля груші і видобуває з неї то стогін, то срібний передзвін (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 215).
5. неперех. Раз у раз утворювати свистячі звуки, стрімко рухаючись у повітрі. Кимсь наполохані, від ставу низько пролетіли качки.., мелодійно посвистуючи крильми (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 582).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 311.