Слово "посвітити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, док.

1. неперех. Світити, випромінювати світло якийсь час. Світи [місяченьку] довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі. Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам… (Шевч., І, 1963, 5); Ой, місяцю, посвіти, світи якомога. Час на Київ нам іти: ми вже у порога (Тич., II, 1957, 180); * Образно. Старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим світом… (Мирний, II, 1954, 101).

2. кому і без додатка, неперех. Показуючи дорогу або допомагаючи в роботі тощо, спрямувати світло в потрібному напрямі. Онися взяла свічку й посвітила на діл (Н.-Лев., III, 1956, 152); [Гільда:] Тихше. Постривай. Хтось плаче тут… чи жінка… чи дитина. Здається, тут… Дай світло — посвіти (Коч., П’єси, 1951, 245); — Посвіти мені, — він передав ліхтарика Духновичу (Гончар, Людина.., 1960, 101).

3. перех. Засвітити ліхтарі, свічки і т. ін. у багатьох місцях. Довго, довго у віконця Грициха сиділа; Потім встала, до образів Свічки посвітила (Укр. поети-романтики.., 1968, 434); Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі (Н.-Лев., III, 1956, 138); Вечеряли далі, аж доки не посвітили ламп (Ю. Янов., І, 1958, 157); — Ньо, гніда! Недалеко вже!.. І в’їхали в село, тільки світло посвітили (Головко, II, 1957, 138); * Образно. Ніч зірки посвітила (Тич., І, 1957, 10).

4. неперех., чим, розм. Мимоволі оголити, зробити видною частину тіла, звичайно прикриту одягом. [Галя (регоче):] О, боже! От якби хто бачив [як впала Явдоха]! [Петро:] Що? посвітила чим-небудь? [Явдоха:] Петре! срамник! (Мирний, V, 1955, 144).

◊ Посвіти́ти косо́ю (воло́ссям), заст. — те саме, що Воло́ссям світи́ти (якийсь час) (див. воло́сся). — Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як-от кажуть, зав’язано, не довелось мені як слід і подівувать, косою посвітить (Морд., І, 1958, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 312.