ПОСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Неяскраво світити або світитися. * Образно. Її голубі очі були сповнені радістю, і в той же час щось тривожне посвічувало в них (Кочура, Родина.., 1962, 125); // чим. Виблискувати час від часу. Куди Яр-Тур не поскаче, Золотим шоломом посвічуючи, — Купою на купі Поганськії трупи (Мирний, V, 1955, 266); // чим, рідко. Те саме, що присві́чувати. Він же виходить у одні двері, а Кирило Тур входить у другі. Увійшов і зараз запер двері. Гляне, посвічуючи по глибці каганцем, аж у кутку сидить на голому ослоні Сомко (П. Куліш, Вибр., 1969, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 313.