ПОСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСЕЛИ́ТИ, селю́, се́лиш, док., перех.
1. Розміщувати де-небудь на постійне проживання; оселяти. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан; Землі шматок єсть.., То їм з угоддями оддам (Котл., І, 1952, 275); — А вони чому вирішили саме тут поселитись? — Не самі поселились. Принукою їх поселили (Гончар, II, 1959, 60); На весну, як знайшлася в неї дочка Килина, він перекочував з ними до Одради, ще ціле літо при собі держав та вже восени поселив у баби-шептухи (Мирний, IV, 1955, 238); * Образно. Світле завтра комунізму ми поселим в домі тім! (Нех., Під.. зорею, 1950, 164); // Поміщати на якийсь час десь, у кого-небудь. Полягали пізно, а коли вже стихло, Карпо зайшов у світличку, де поселили гостя (Чаб., Тече вода.., 1961, 20).
2. перен. Виклика́ти появу якогось почуття, настрою і т. ін. у кого-небудь. Тягар турбот потьмарив застарілі.. обличчя, і незгода поселила смуток в їх душі (Довж., III, 1960, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 315.