ПОСЕ́РДИТИСЯ, джуся, дишся, док.
1. Сердитися якийсь час. Генеральша була не з тих, що посердяться та й забудуть (Мирний, II, 1954, 102); Боженко не любив довго сердитись на Савку, тому, трохи посердившись, він зразу пом’якшав і перейшов на лагідний батьківський тон (Довж., І, 1958, 200).
2. з ким, розм. Те саме, що посвари́тися. Не годиться їсти одною ложкою удвох, щоб не посердиться (Чуб., І, 1872, 108); Карпо й Мотря посердилися з Лавріном та з Кайдашихою і перестали заходити до їх у хату (Н.-Лев., II, 1956, 357); — Ти чогось наче зобидилась? Чи не з чоловіком посердилась! — вкрадливо ловить [Терентій] погляд жінки (Стельмах, Хліб.., 1959, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 315.