Слово "посилати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСЛА́ТИ, пошлю́, пошле́ш, док., перех.

1. Відправляти що-небудь поштою, передавати через посильного; надсилати. Посилаю Вам рекомендованою бандероллю своє оповідання «Пе-коптьор» (Коцюб., III, 1956, 159); Через місяць подає їй Максим низенький поклін, ..посилає грошей, просить, щоб приїхала (Мирний, І, 1949, 236); Насипали [бійці] лантухи по саму зав’язку, нашвидкуруч надписували зверху, хто кому посилає, і потім, взявши за гузирі, кидали з розмаху в куркульські вози (Гончар, II, 1959, 56); Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при нагоді до матері (П. Куліш, Вибр., 1969, 298); * Образно. Чорні вишки Баку кров землі посилають у труби (Сос., Щоб сади.., 1947, 58); // Передавати на певну відстань повідомлення, концерти і т. ін. якими-небудь засобами зв’язку (по радіо, телебаченню тощо). Кисню нема, став [пілот] непритомніти. З землі посилають йому команди — не відповідає, нічого не чує (Гончар, Тронка, 1963, 21); Радіостанції посилають через свої щогли концерти, зв’язують найдальші куточки нашої Вітчизни (Рад. Укр., 1.I 1951, 2).

2. Давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати куди-небудь, до когось з певною метою. Знай жінка посила його по усій слободі: біжи туди, достань того, принеси те (Кв.-Осн., II, 1956, 471); Тепер він вже мав обов’язки — його посилали пасти корови (Коцюб., II, 1955, 307); [Милевський:] Він .. дуже слабий..; лікарі в Крим посилають (Л. Укр., II, 1951, 74); Правду кажуть: де чорт сам нічого не вдіє, туди бабу пошле (Н.-Лев., III, 1956, 252); Павло просив послати його на фронт, у бригаду Горпищенка (Кучер, Голод, 1961, 430); // по кого — що, рідше за ким — чим. Просити покликати кого-небудь чи принести або привезти щось. — Чому сам не прийшов? Ще посилати по тебе… (Коцюб., II, 1955,102); Леся не вийшла вечеряти. Розгорілась і рознемоглась сердешна дівчина, що притьмом мусила Череваниха посилати у хутір до чернечого пасічника по шептуху (П. Куліш, Вибр., 1969, 95); — Тепер я скажу, — виступив і собі Марко. — Дениса за сметаною не посилати. Того разу, як були на Хрипках, він, доки виліз із погреба, півмакітри випив (Тют., Вир, 1964, 44); Пошли дурня по раки, а він жаб наловить (Чуб., І, 1872, 279); Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку (Н.-Лев., II, 1956, 319); // Давати призначення куди-небудь на роботу. Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся: — То й гроша не мав за душею, а тепер — двадцятьп’ятьтисячником [двадцятип’ятитисячником] став. Чув про таких? В колгосп посилають! (Панч, Синів.., 1959, 6); // Відряджати куди-небудь з певним завданням.

На смерть посила́ти (посла́ти) кого: а) давати кому-небудь дуже небезпечне завдання, виконання якого пов’язане із загрозою для життя. — І треба ж на смерть посилать чоловіка за таку нісенітницю, — думав Улас, вертаючись додому (Н.-Лев., III, 1956, 300); — Скільки він [генерал] того люду на смерть посилав! — Тут Антоніна мало не заплакала (Довж., І, 1958, 368); б) давати наказ про страту кого-небудь; Посила́ти (посла́ти) до шко́ли (в нау́ку і т. ін.) віддавати вчитися (до школи, до майстра тощо). Коли Іванові минуло 6 років, батько посилає хлопця до школи, в сусіднє близьке село (Коцюб., III, 1956, 27); Село Новобугівка ніколи не мало пристойної школи, та й хлібороби не дуже охоче посилали своїх дітей в науку: «На попа не вивчиться, а п’яниць-писарчуків самі не хочемо» (Стельмах, II, 1962, 97); Зростав Михась. Прийшла година.. І по науку до шевця послали батько й мати сина (Сос., II, 1958, 434).

◊ Посила́ти (посла́ти) до бі́сового ба́тька (до чо́рта, під три чорти́ і т. ін.) кого, лайл. — у грубій формі висловлювати своє небажання спілкуватися з ким-небудь, зважати на когось. — Ти ніколи путнього слова не скажеш! До тебе з ласкою, а ти — з серцем! Тебе просиш, а ти до бісового батька посилаєш!.. (Мирний, III, 1954, 229); — Старий надумав учетверте женитися.. А церква не дозволяє. Так він, каже, послав попа до чорта, привіз молоду до куреня і живе собі без вінчання (Смолич, І, 1958, 46); [Ті́льки] по смерть [до́бре] посила́ти кого — про того, хто, пішовши виконувати якесь доручення, дуже довго не повертався. Коли ось і Демчиха з оковитою… — Ой, жінко, — стріча Демко, — тебе б по смерть посилать (Вовчок, VI, 1956, 262); (Ті ж і Горпина з галушками у двох мисках). [Всі:] Чого так довго там барилась? Тебе б тільки по смерть посилати (Кроп., V, 1959, 287).

3. Кидати, метати і т. ін. у певному напрямі. Коп’є [спис] булатне направляє [Низ], В латинців просто посилає, Сульмону серце пробива (Котл., І, 1952, 228); — От там, край очерету, яма, коли б на неї не налучить, — дума він і послав вершу у воду (Мирний, І, 1954, 310); Ольга Коршунова послала в поле диск (Собко, Стадіон, 1954, 11); Послати м’яч у ворота; // у сполуч. із сл. куля, снаряд і т. ін. Стріляти в певному напрямку. Притиснувшись до муру, Шмалько просунув ствол мушкета в нішу, посилаючи туди кулю за кулею (Добр., Очак. розмир, 1965, 169); Перша автоматна черга запізнилася, а другої посилати вже не було можливості (Коз., Гарячі руки, 1960, 93); Коли майне тінь через подвір’я, він, ретельно цілячись, пошле туди постріл (Гончар, III, 1959, 153); * Образно. Сунуть люди рівними лавами… Іде лава на лаву, посилаючи одна другій олив’яні гостинці, дишучи огнем та димом… (Мирний, І, 1954, 359).

4. розм. Простягати в певному напрямку (руку, ногу); спрямовувати. Гляне [Чіпка] в куток — бозя дивиться! От став він крадькома до хліба руку посилати, а на образ — все дивиться… Посилає руку, не спускає очей (Мирний, І, 1949, 146); Черниш, мить подумавши, легким рухом послав ногу в блискуче стремено (Гончар, III, 1959, 71).

5. перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку тощо. Деякі з-за воріт показували кулаки, посилаючи наздогін невиразні лайки (Коцюб., І, 1955, 205); Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд… (Мирний, І, 1949, 414); Курсанти побачили Щорса у вікні і послали йому громове «ура» (Довж., І, 1958, 212); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Коч., II, 1956, 490); * Образно. Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Л. Укр., І, 1951, 57).

Посила́ти (посла́ти) о́чі на кого — що — дивитися на кого-, що-небудь. Попритихали усі [піщани]; послали очі на шлях… (Мирний, II, 1954, 92); Посила́ти (посла́ти) приві́т (віта́ння, поздоро́влення) кому — вітати, поздоровляти кого-небудь. — Всім народам — білим, і чорним, і жовтим — посилаємо сьогодні свій революційний привіт з червоного Скадовська! — розпалено гукає вона через голови людей кудись, здається, аж за горизонт (Гончар, II, 1959, 67); Посила́ти прокльо́ни кому, чому — проклинати кого-, що-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (Коцюб., І, 1955, 195); Осміяний циган зупиняє коня, веде його за повід, сам сміється, посилаючи прокльони своєму коневі, який буцімто зажирів від вівса, зледащів без роботи і тому ледве волочить ноги (Чаб., Балкан. весна, 1960, 337); Посила́ти уклі́н кому — засвідчувати комусь своє шанування, глибоку повагу в листі або через кого-небудь. — Хтомочко, мій дорогий, — продовжує читати Хаєцький… — Посилаємо тобі низенький уклін — від білого лиця до сирої землі… (Гончар, III, 1959, 205).

6. перен. Спрямовувати кудись, на що-небудь (проміння, світло і т. ін.). Онде зірка палає, мов пломінь, Білі хмари круг неї, мов гори, Не до нас посила́ вона промінь. Вона дивиться в інші простори… (Л. Укр., І, 1951, 77); Ой уже Сула та крутоберега Свої срібні хвилі в Переяслав не посилає (Мирний, V, 1955, 272); Блідий ранок несміливо зазирнув у вікна. Десь із-за барачних дахів з’явилося сонце і послало сюди свої проміння (Хижняк, Тамара, 1959, 170).

7. перев. кому що, у сполуч. із сл. доля, бог і т. ін., перен., розм. Випадати на чиюсь долю; давати, дарувати. Ці високі хвилини війна посилала Орлюкові не так-то вже часто (Довж., І, 1958, 300); Молю, ридаючи, пошли, Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило (Шевч., II, 1963, 281); [Федора:] Коли б оце справді бог дощику хоч трохи послав (Вас., III, 1960, 138); Послав же бог йому жінку, мов добру годину: і робити добре з нею, і співати, а милуватися ще краще (Стельмах, І, 1962, 481).

Бог (госпо́дь) смерть посила́є кому, заст. — хтось невдовзі помре, хтось відчуває наближення смерті. — Братику мій ласкавий! — промовила Олеся, — покличте Тишка, нехай я поблагословлю свою дитину: уже мені господь смерть посилає… (Вовчок, І, 1955, 36).

◊ Що бог посла́в; Чим бог посла́в — те, що є; тим, що є (уживається перев. у традиційних формулах запрошення до столу, частування). [Едіта:] Зостанься в нас, брате Джошуе, і пополуднуй, чим бог послав (Л. Укр., III, 1952, 34); — Сідайте лиш та підкріпляйтесь, чим бог послав, а я ось осідлаю коня, одягнусь, та й поїдемо (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Закусивши, що бог послав, ми довго ще сиділи та балакали, поки не стало вечоріть (Н.-Лев., II, 1956, 408); — То прошу, призволяйтесь, чим бог послав, — сідає [Сердючиха] насупроти мене, рукою показує на стіл (Стельмах, І, 1962, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 320.