ПОСИ́ЛЬНИЙ1, а, е. Який відповідає чиїмсь силам, здібностям, можливостям; підсильний. Коли робота була дуже тяжкою, вона лише витирала рукавом чоло і думала свої думи, а коли праця була посильна, вона співала пісні чи пересміювалась зі своїм повільним Карпом (Стельмах, II, 1962, 209); Жалівся [Сеспель] на власну долю, на хворобливий, безсилий організм, що став на шляху його розкутої думки, його нестримних бажань. Коли б йому здоров’я, коли б йому сила — ще й як би служив він революції, служив би безстрашно, як воїн, не так, як служить зараз, виконуючи обов’язки, посильні для першої-ліпшої бабусі (Збан., Сеспель, 1961, 276); Колективи підприємств і будов можуть подавати колгоспникам посильну шефську допомогу (Ком. Укр., 5, 1961, 8).
ПОСИ́ЛЬНИЙ2, ного, ч. Особа, яку посилають куди-небудь з якимсь дорученням; співробітник установи, який розносить ділові папери і т. ін.; посланець, кур’єр. Він став вихованцем орденоносного полка. Був зв’язківцем при штабі, посильним (Кучер, Дорога.., 1958, 67); В хату увійшов посильний з контори колгоспу, сказав, що Бачуру і Осадчого кличуть до телефону (Чаб., Тече вода.., 1961, 171).
ПОСИЛЬНИ́Й, а́, е́. Використовуваний для посилання.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 323.