ПОСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко. Те саме, що висиха́ти 1, 2; засихати, сохнути. Палить сонце, як у пеклі, Пісок розпікає, Подекуди росте травка, І та посихає (Рудан., Тв., 1956, 84); Яблуні й черешні росли й посилали, пускали молодняки, як хотіли, між густими бур’янами (Н.-Лев., І, 1956, 410); А жайвір щебече, а сивий будяк посихає, А жито, як рута, не смута, зеленим вуском колихає (Мал., Запов. джерело, 1959, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 326.