ПОСКРИ́ПУВАННЯ, я, с. Дія за знач. поскри́пувати та звуки, утворювані цією дією. Степ був одноманітний, безмежний, і ніщо не порушувало його тиші, хіба що поскрипування старого ярма, крик воронячих зграй (Тют., Вир, 1964, 138); Христя довго стояла на порозі, слухаючи поскрипування східців, а коли воно затихло, повернулась до кімнати (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 334.