ПОСКУ́БТИ, бу́, бе́ш і ПОСКУБА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОСКУ́БАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Захоплюючи пальцями, посмикати злегка що-небудь, смикати якийсь час. Хлоп’ята стояли без шапок, з низенько постриженими головами, з невеличкими оселедцями. Паничі запитали, що то, полапали рученятами, поскубли злегенька (Мирний, II, 1954, 97); — Хай летить, — і він посадив птицю на своїй витягнутій руці, зодягнутій у рукавицю, навіть поскуб за хвоста (Гуц., Передчуття.., 1971, 60); Василь кахикнув, поскуб свою ріденьку борідку, піднявся з лави (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 166); // Смикаючи, скубучи, вирвати волосся, пір’я.. Була в мене дівчина паскудна, Вона ж мені ці кучері поскубла (Чуб., V, 1874, 1110).
2. Захоплюючи губами, зубами, рвати, скубти траву якийсь час (про тварин). За півгодини віслючків було розвантажено, і вони залюбки полягали на зеленій ковдрі, щоб погріти на сонці свої миршаві спини, звільнені від вантажу, і одночасно поскубти м’якеньку травицю… (Досв., Гюлле, 1961, 107); Поляна була в такій глушині, що ніхто з людей сюди не заходив. Тільки прибіжить іноді з гущавини зайчик та поскубе зеленої травиці (Козл., Мандрівники, 1946, 3).
3. Вищипати пір’я в забитої птиці; обскубти, обпатрати. [Маруся:] Давайте, дівчата, поскубемо курей та зготуємо вечерю, а щоб не поснули, — заспіваємо (Кроп., І, 1958, 78).
4. розм. Покарати, надравши вуха, чуба. [Горпина:] Глядіть лишень, бо я вас так поскубу за чуба! (Н.-Лев., II, 1956, 508); Раз таки був і на пашу ножа крадькома зі столу взяв [Яшко].. Розгнівалась [хазяйка]. Поскубла вуха та все погрожувала прогнати (Головко, І, 1957, 130); // Взагалі осудити, полаяти і т. ін. А байка всякого, хто прочитати схоче, І поскубе, і залоскоче (Бор., Тв., 1957, 130); Як добре,.. що у тебе є мудрі наставники, твої друзі, твої старші керівники, які тебе і поскубти можуть, і підтримати, якщо спотикнешся, і приголубити, якщо того заслужиш (Чаб., Тече вода.., 1961, 189).
5. перен., розм. Заподіяти якусь шкоду, завдати збитків кому-, чому-небудь. Їм було навіть весело, що хтось поскуб трохи це останнє кубло монашок (Мик., II, 1957, 492).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 335.