ПОСКУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Скубти злегка, час від часу. Гудзій звівся з місця і чекав, поскубуючи вус, поки в залі залягла тиша (Головко, II, 1957, 521); В струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці, поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір’їнку на собі (Гуц., Скупана.., 1965, 24); Поміж жовтавими кущами сунулися отарами дикі кози, сарни, аргали. Вони спокійно йшли до бескидів, іноді поскубуючи зелені листочки кущиків (Досв., Гюлле, 1961, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 335.