ПОСЛА́ННИК, а, ч.
1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій.
2. книжн., заст. Те саме, що посла́не́ць. Начальник приїздив, посланник од царя (Барв., Опов.., 1902, 404); — Грішний, батюшко, більше повік не буду, — полегшено зітхає Василенко, бо його вже картає не посланник божий, а звичайний отець Миколай, який теж не цурається ні чарки, ні молодиць (Стельмах, II, 1962, 295); Першим російським посланником, що досяг Пекіна і привіз цінні дані про Китай, був Іван Петлін, сибірський козак з м. Томська (Видатні вітч. географи.., 1954, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 338.